ПОМАРАНЧЕВА  РЕВОЛЮЦІЯ

Що ж сталося 21 листопада 2004 року в Україні? Це питання ще буде довго турбувати істориків, політиків, психологів. Чому величезна кількість українців, нація, яка багато сотнів років була надзвичайно інертна до подібних заходів, у дуже короткі термін згуртувалась і виступила на захист своїх прав? На питання "Що сталось?"- можемо впевнено відповісти:
- Почалась ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ.

Особисто моя думка.
   Потрібно віддати належне тим, хто був перший, хто 21 та 22 листопада поїхав на Майдан Незалежності - серце Помаранчевої революції. Перші сотні та тисячі людей - сміливі, відданні, рішучі. Саме вони показали приклад мільйонам - як потрібно боротись за своє. Національна приказка "Моя хата з краю..." - вмерла!
   Люди говорили: "Якщо не я, то хто?" І їхали у Київ. Вперше нація зрозуміла, що свій шлях життя може вибрати сама. Закінчились часи, коли їй вказували як жити, що робити, що говорити, що думати.
НАРОД ПЕРЕСТАВ БОЯТИСЬ ВЛАДИ!
   І ще один фактор, який найбільше вплинув на події, що стались. У Помаранчевої революції був справжній лідер: чесний, цілеспрямований, людина, що не йшла на компроміси - ВІКТОР ЮЩЕНКО. З ним була його вірний соратник - ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО. Цей тандем зібрав навколо себе сильну КОМАНДУ. Навколо цієї команди згуртувався УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД.

Війсьва частина під його командуванням перша в Україні перейшла на бік Помаранчевої революції та присягнула на вірність народному призедентові Віктору Ющенко.

 ▲

   Не зміг і я всидіти дома. Разом з дружиною Олею, ми поїхали у Київ. Це було 26 грудня 2004 року - у день третього туру президентських виборів. На той час у газетах та по телебаченню говорили, що прихильники Віктора Януковича створюють спеціальні загони, озброєні дубинками, металевими трубами та вогнепальною зброєю. Говорилось, що з їх сторони планується напад на наметове містечко та на Майдан Незалежності. Хто ж захистить Помаранчеву революцію, якщо не я з дружиною? Це не були просто слова. Це була впевненість - нам потрібно бути у Києві і відстоювати свій вибір.

 ▲

   Виконавши свій громадянський обов'язок - проголосувавши на виборчій дільниці - ввечері о 20-10 год., на електричці, ми вирушили з Дрогобича до Львова, де для нас були заброньовані місця на поїзд до Києва. Всього нас було 42 чоловіка, з них чотири жінки. Основна частина нашої команди - це молодь 18-25 років. Був у нас і барабан, була у нас і гітара. Так що їхали ми весело - з піснями. Так як ми їхали у поїзді, ми не могли знати результатів підрахунків, тому, я постійно тримав зв'язок по мобільному телефоні з братом Романом. Він постійно дзвонив та присилав SMS про хід підрахунків голосів, ось деякі з них:

▲

26/12  20:07
  ЦВК повідомило результат на 15:00. Ющенко - 54%; Янукович-41%.
26/12  20:13
  Чотири екзелпули повідомили про перемогу Ющенка з відривом 15-19%.
26/12 23:05
  Оброблено 6% голосів. Ющенко-64,38%; Янукович-32,29%.
27/12  00:08
Оброблено 15% голосів. Ющенко-58%; Янукович-38%.
27/12  00:17
Пінчук, зять Кучми, визнає перемогу Ющенка. В Харківській і Херсонській обл. стало більше прихильників Ющенка, відносно попередніх виборів.
27/12  07:27
Ура, перемога!!!
27/12  08:19
Поступили дані з Луганська. Оброблено 94% голосів. Ющенко-53%; Янукович-42%.
27/12 09:43
Станом на 9:35 оброблено 97% голосів. Ющенко-53%; Янукович-43%. Голоси, які ще не оброблені вже не можуть вплинути на результат.

▲

   Отже, ранком 27 грудня 2004 року ми прибули у Київ. Цього ж ранку виявилась одна неприємність - наш барабан був пробитий :-(
Та, завдяки майстерності нашого барабанщика, він ще досить гучно звучав та міг скликати команду.
   У Києві нас зустріли два автобуса. Під керівництвом нашого сотника Володимира Коваліва зі Львова, ми направились на місце нашої дислокації - літній ресторан "Курені".
  

▲

▲

Потрібно зауважити, що структура команд була організована по козацькій схемі. Вся команда була поділена у загони по 10 чоловік. Кожена такий загін мав свого десятника, кожен десятник підпорядковувався своєму сотнику.

По приїзду на місце дислокації - "Курені" - нас зразу же зареєстрували та видали посвідчення "Добровільна народна дружина" та "Учасник помаранчевої революції"

▲

   Після цього ми всі пішли на Майдан.
Хочу нагадати, що всі події відбувались на передодні Нового року.
   Київ був гарно вбраний та світився тисячами різнокольоровими лампочками. По вулицям ходили сотні Дідів Морозів...
(навіть з помаранчевими ялинками та півнями - 2005 - рік півня)
   Та що насправді вразило, можна сказати - шокувало,- так це ялинка на Майдані. Вона особливо гарна у вечірній час. Потрібно віддати належне Олександру Омельченко - меру Києва.

   Окремо потрібно сказати про атмосферу, що панувала між людьми. Такої надзвичайної доброзичливості я раніше ніколи не бачив і вже, напевно, не побачу. Люди старались допомогти один одному. Хоча були морози і люди цілими днями проводили на дворі, спали в палатках, майже на землі, випадків захворювання, простуди жодного разу я не зустрів.

    За Україною, у ті дні, спостерігало все прогресивне людство. Було багато іноземних журналістів. На фото ліворуч одна іноземна журналістка (у центрі). А одним з улюбленців Майдану був дід з пишними сивими вусами разом зі своєю бабусею (фото праворуч)

Противники Помаранчевої революції висказували різні нісенітниці - валянки з Америки (невідомо чи вони взагалі там існують), наколоті апельсини (що також повна нісенітниця).
Про наметове містечко складались пісні та анікдоти. Там люди жили тижднями. На 1-2 дня їхали провідати свої родини і знову повертались. Наметове містечко ніколи не було порожнє, там ніколи не було вільних місць.

Нашого "помаранчека" показували по телебаченню, біля нього фотографувались, з ним можна було пройти куди завгодно .

   Гуркіт "барабанів" був чути дуже далеко. З ранку до вечора, змінюючи один одного, барабанщики били в набат. Лише один раз на одну годину вони стихли - під час поховання міністра транспорту А.Кірпа.
   Барабани - це були 200-літрові металеві бочки, барабанні палички - металеві прути. Окремі "барабани" були "басові". Використовуючи різну висоту звуку барабанів, "диригент" створював різні мелодії.

▲

▲

▲